Анжелика Ткачук,
Симферополь, Украина
Анжелика Ткачук родилась 29 сентября 1971 года в Украине, в селе Новоселица Кельменецкого района Черновицкой области. С 1973 года живёт в г. Симферополь. В 1993 году окончила СГУ им. М. В. Фрунзе (ныне ТНУ им. В. И. Вернадского), филологический факультет. Несколько лет работала в школе учителем русского языка и литературы. В последнее время занимается литературной деятельностью. По мировоззрению ― христианка. Член Союза Христианских Писателей Украины. Автор поэтического сборника «Песня сердца», изданного в 2006 году, а также книг «Судьба Кристины», «Венец творения». Произведения Анжелики Ткачук опубликованы в журналах "Склянка Часу*Zeitglas", «Тропинка», в газете «Нью–Йорк–православный».
Цель жизни человека — не забыть в себе образ Божий. А задача литератора — пробуждать людские души, дать возможность им услышать волю Бога. Его обязанность — говорить людям о главном: об отношениях с Богом, то есть об ответственности человеческого существования моральным нормам, нести людям свет Божьих заповедей и побуждать к философским раздумьям. Я безмерно рада, что Бог дал мне возможность славить Его имя в стихах и прозе. e-mail автора:atkahuk@yandex.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 3588 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
